Hygrocybe coccinea

Опис

Гігрокібе червона (Hygrocybe coccinea) — невеликий гриб із яскраво-червоною шапкою діаметром 2–5 см. Шапка гладенька, у вологу погоду слизька, з віком вицвітає до охристо-жовтого кольору. Пластинки червоно-оранжеві, пізніше жовто-оранжеві, а ламка, порожниста ніжка червона, блідіша до основи. М’якуш тонкий, водянистий, із м’яким смаком і слабким запахом.

Росте з червня по жовтень, найчастіше пізнього літа й восени, поодинці або групами, на бідних сухих пасовищах, луках і лісових галявинах, переважно в передгірній та гірській смузі. У Польщі трапляється рідко й занесений до Червоного списку.

Відрізнити його від інших червоних гігрофорових може бути складно. Hygrocybe punicea (гігрокібе багряна) більша й має білуватий м’якуш у шапці, а Hygrocybe reidii (гігрокібе медова), Hygrocybe helobia (гігрокібе часникова) та Hygrocybe miniata (гігрокібе кіноварна) дрібні й схожого забарвлення. Через рідкісність і малі розміри він не має практичного застосування, і його не слід збирати.

Ознаки для розпізнавання

Шапка

Діаметр 2–5 см; у молодості півкулястий або дзвоникуватий, з віком стає випуклим, потім майже плоским. Поверхня гладенька, у вологих умовах слизька, у суху погоду матова, з тонкими притиснутими волокнами; край гострий, шапка лише слабко борозенчаста. Колір від червоного до яскраво-червоного, з віком вицвітає до охристо-жовтого.

Гіменофор (низ шапки)

Пластинки товсті, широкі, досить густі (за деякими описами — радше рідкі), широко прирослі та збіжні з невеликим зубцем; спочатку червоно-оранжеві, пізніше жовто-оранжеві. Краї пластинок жовті й гладенькі.

Ніжка

Висота 2–6 см, товщина 3–10 мм, циліндрична, сплюснута, часто зігнута, трохи звужена при основі; поверхня гладенька, волокниста, ніжка ламка й порожниста всередині. Колір від яскраво-червоного до червоно-оранжевого, до основи білий або жовтуватий. Кільця немає.

М’якуш

Тонкий, ламкий, водянистий; у шапці червоно-оранжевий або жовтувато-червоний. Запах і смак м’які, слабкі. М’якуш не слід куштувати.

Споровий відбиток і спори

Спорова маса біла. Спори овальні, 7–9,5 × 4–5 мкм (виміри з одного опису).

Місця зростання й поширення

Екологія. Сапротрофний гриб, що росте на трав’янистих угіддях; поодинці або групами на бідних сухих пасовищах і неудобрених луках, лісових галявинах та узліссях. У Північній Америці також у лісах, зокрема під секвоями.

Поширення. Північна півкуля: Європа (особливо неудобрені трав’янисті угіддя), Північна Америка, Азія (Непал, Індія, Китай, Японія). Зразки з Австралії, спочатку визначені як H. coccinea, перекласифіковано як інші види. У Польщі рідкісний, росте переважно в передгірній та гірській смузі; у Червоному списку має категорію R (потенційно загрожений через обмежений ареал і малі площі місць проживання). Також фігурує у списках видів під загрозою, зокрема, в Бельгії, Швейцарії, Німеччині та Нідерландах. У Польщі не перебуває під видовою охороною.

Плодоношення. З червня по жовтень; у Європі найчастіше пізнього літа й восени (серпень–жовтень), у Північній Америці також узимку.

З чим можна сплутати?

• Hygrocybe punicea (гігрокібе багряна) — Більша, з білуватим м’якушем у шапці.
• Hygrocybe miniata (гігрокібе кіноварна) — Невелика червона гігрокібе, дуже схожа; деякі автори вважають її синонімом H. coccinea, інші — окремим видом.
• Hygrocybe reidii (гігрокібе медова) — Менша червона гігрокібе; детальні ознаки потрібно перевіряти. Охороняється в Польщі (часткова охорона), не включена до Атласу — не збирати.
• Hygrocybe helobia (гігрокібе часникова) — Менша червона гігрокібе, пов’язана з вологими, торфовищними місцями проживання.
• Охоронювані гігрокібе (Hygrocybe) — Обережно: охоронювані види, не включені до Атласу: H. calyptriformis (сувора охорона в Польщі; рожева, конічна) та H. splendidissima (велика, червона), H. aurantiosplendens (оранжева), H. reidii, H. citrinovirens, H. fornicata і H. ingrata (часткова охорона). Ростуть на старих неудобрених луках і пасовищах; для їх розрізнення потрібні деталі. Не збирайте гігрокібе.

Ніколи не покладайся на одну ознаку. Якщо не впевнений — не збирай; покажи гриб кваліфікованому фахівцеві з грибів.

Цікаві факти

• В Україні гігроцибе червона трапляється переважно в Карпатах: на гірських луках, полонинах і бідних пасовищах передгір’я. На рівнині вона зустрічається значно рідше.
• Українською цей гриб називають гігроцибе червона. Назва походить від грецьких слів «гігрос» (вологий) і «кібе» (голова), бо капелюшок у дощову погоду стає слизьким і вологим.
• Гігроцибе червона належить до групи воскових грибів, які в Європі пов’язують зі старими, не розораними і не удобреними луками та пасовищами. Тому її поява на карпатському пасовищі свідчить, що ділянку давно не переорювали і не підживлювали добривами.
• Гриб легко сплутати з іншими червоними гігроцибе, зокрема з гігроцибе пунцовою та гігроцибе мініатюрною. Їх відрізняють за розміром, формою капелюшка і порожниною в ніжці.