Disciotis venosa

Опис

Дисціотіс жилкуватий (Disciotis venosa) утворює великі, неправильні, чашоподібні плодові тіла діаметром 5–15 см, які з віком розтріскуються і розпластуються на землі. Внутрішня поверхня сіро-бура до темного червонувато-бурої, ніжно зморшкувата і складчаста, з сіткою жилок, а зовнішня — білувата та борошниста. М’якуш ламкий і при розламуванні виразно пахне хлором. Це найкраща розпізнавальна ознака.

Росте рано навесні, з квітня по травень, на ґрунті в листяних лісах і парках, переважно на вапнякових ґрунтах, поодинці або групами, часто на насипах і біля сніжних заметів, що тануть. Через свій буруватий колір легко губиться на тлі ґрунту. У Польщі трапляється рідко.

Його можна сплутати з пецицами (Peziza), які не мають жилок і запаху хлору, а також з Discina ancilis, що росте на хвойній деревині. У Польщі дисціотіс жилкуватий перебуває під суворою охороною, тому його не можна збирати; найкраще лише дивитися на нього та фотографувати.

Ознаки для розпізнавання

Шапка

Плодове тіло (апотецій) діаметром 5–15 см, за деякими описами до 20 см; у молодому віці чашоподібне й неправильне, з підігнутим краєм, розтріскується приблизно при 7–8 см і розпластується на землі у старіших екземплярів. Внутрішня поверхня (гіменій) сіро-бура, жовто-бура до темного червонувато-бурої, ніжно зморшкувата і з віком складчаста, з жилкоподібним малюнком. Зовнішня поверхня білувата, борошниста або вкрита горбочками, до основи жилкувата.

Гіменофор (низ шапки)

Не стосується: аскомікет із чашоподібним плодовим тілом; спороносний шар (гіменій) вкриває внутрішню поверхню чашки. Пластинок, трубочок і шипиків немає.

Ніжка

Коротка, нечітко виражена, блідо-сіра; закріплює чашку в субстраті.

М’якуш

Ламкий, білуватий, тонкий. При розламуванні має виразний запах хлору (відбілювача). Смак м’який; м’якуш не слід куштувати.

Споровий відбиток і спори

Колір спорового порошку: даних немає. Спори еліпсоїдні, гладенькі, без гутул, з однорідним вмістом, 21–25 × 12–15 мкм (в описах наведено різні діапазони).

Місця зростання й поширення

Екологія. Сапротроф, що росте на ґрунті в листяних лісах і парках, за деякими описами також у моховій підстилці або хвойній хвої під хвойними деревами. Віддає перевагу вапняковим ґрунтам, насипам і захищеним місцям; іноді його називають грибом країв сніжних заметів, що тануть.

Поширення. Північна Америка та Європа (зокрема Болгарія, Швеція, Іспанія, Уельс), а також Туреччина, де він вважається таким, що перебуває під критичною загрозою зникнення. У Польщі рідкісний: до 2020 року було повідомлено про 6 історичних і 27 нових місцезнаходжень; місцями не рідкісний. У Червоному списку рослин і грибів Польщі має статус R (рідкісний, потенційно загрожений через обмежений ареал і малі площі оселищ). Під суворою охороною в Польщі з 1983 року (Dz.U. 2014 поз. 1408); не входить до переліку грибів, дозволених до продажу в Польщі.

Плодоношення. У Польщі квітень–травень; у Європі з березня по травень, у Північній Америці з квітня по червень. Плодові тіла можуть зберігатися до приблизно 12 тижнів.

З чим можна сплутати?

• Discina ancilis (польська: krążkownica wrębiasta) — Менший, росте на гнилій хвойній деревині, без запаху хлору. Внутрішня поверхня більш червонувато-бура, зморшкувата або гладенька, а не жилкувата; зовнішня поверхня має пучки тонких волосків. Спори дрібнобородавчасті.
• Gyromitra parma (польська: piestrzenica tarczowata) — Також трапляється на деревині листяних дерев (переважно бука та ясена), тоді як дисціотіс жилкуватий росте на ґрунті.
• Peziza spp. (пецици) — Немає сітки жилок на внутрішній поверхні та запаху хлору; зазвичай плодоносять пізніше. М’якуш тонший, а краплі йоду забарвлюють м’якуш і верхівки асків у темно-синій колір. Деякі пецици отруйні.

Ніколи не покладайся на одну ознаку. Якщо не впевнений — не збирай; покажи гриб кваліфікованому фахівцеві з грибів.

Цікаві факти

• В українській мікологічній літературі гриб відомий як дисціотіс жилкуватий. Видова назва venosa (лат. «жилкуватий») описує внутрішню поверхню плодового тіла, вкриту сіткою складок і жилок.
• В Україні дисціотіс жилкуватий належить до перших весняних сумчастих грибів. Він з’являється в листяних лісах і парках, часто на узбіччях і насипах, коли в затінку ще лежать залишки снігу. Його видає різкий запах хлору, який відчувається, коли гриб зламати.