Lepiota clypeolaria

Опис

Лепіота щитоподібна (Lepiota clypeolaria) — це невеликий гриб із капелюшком діаметром 4–7 см, спочатку яйцеподібним, потім дзвоникуватим та пласким. Він білуватий або жовтуватий, вкритий бурими лусочками, розташованими кільцями, і має темніший, гладкий умбон у центрі. Пластинки білі й густі, а м’якуш має неприємний запах. Його найлегше впізнати за ніжкою: нижче швидко зникаючого кільця вона товста й ворсиста, ніби «вдягнена в шкарпетку».

Він росте з липня по жовтень на ґрунті в листяних і хвойних лісах та в парках, поодинці або невеликими групами, найчастіше на добре освітлених місцях. У Центральній Європі він доволі поширений.

Він отруйний, і його не можна їсти. Гірше того, його іноді плутають із грибом-парасолькою, а рід Lepiota містить смертельно отруйні види. Ставтеся до кожного невеликого гриба з лускатим капелюшком, білими пластинками та кільцем на ніжці як до небезпечного і не збирайте його для їжі.

Ознаки для розпізнавання

Шапка

Діаметр 4–7 см. Яйцеподібний у молодому віці, потім дзвоникуватий, врешті плаский, з тупим, гладким, іржаво-бурим умбоном у центрі; умбон утворює чітко обмежений диск кольору лусочок. Поверхня білувата, білувато-кремова або жовтувата, вкрита охристо-жовтими до буруватих, ворсистими лусочками, розташованими концентрично. Залишкі покривала звисають із краю.

Гіменофор (низ шапки)

Пластинки густі, білі або блідо-жовтуваті, вільні (не прирослі до ніжки).

Ніжка

Висота 4–12 см, товщина 0.3–1 см; циліндрична, вузька, порожниста всередині (трубчаста), трохи потовщена або булавоподібна до основи. Біла; кільце невиразне, швидко зникає або нагадує кільцеву зону. Нижче кільця ніжка вкрита товстими, ворсистими, жовтуватими або буруватими лусочками («черевикоподібний» вигляд), і гладка вище. У старших екземплярів лусочки вицвітають.

М’якуш

Від білого до блідо-охристого. Запах неприємний, смак м’який. М’якуш не слід куштувати на смак.

Споровий відбиток і спори

Споровий порошок білий. Спори гладкі, веретеноподібні (звужені з обох кінців) або мигдалеподібні, 11–18.5 × 4–6.5 µm (в описах наводяться різні діапазони).

Місця зростання й поширення

Екологія. Сапротроф, що росте на ґрунті в листяних і хвойних лісах та в парках, поодинці або невеликими групами; надає перевагу добре освітленим місцям.

Поширення. Широко поширений у помірній зоні Північної півкулі: Європа, Північна Америка, Азія (зокрема Японія, Корея, Китай); за деякими описами — також Південна Америка. Доволі поширений у Центральній Європі. Він не охороняється законом у Польщі та не входить до списку грибів, дозволених для продажу в Польщі.

Плодоношення. З липня по жовтень (переважно восени).

З чим можна сплутати?

• Macrolepiota procera (гриб-парасолька великий) — Значно більший (капелюшок зазвичай понад 10 см), із малюнком зміїної шкіри на ніжці та рухомим, стійким кільцем; у лепіоти щитоподібної плодове тіло невелике, а ніжка ворсиста, без стійкого кільця.
• Lepiota ignivolvata — Дуже схожий зверху, але ніжка не має ворсистих волокон, лише оранжево-буру кільцеву зону.
• Lepiota magnispora — Яскравіші кольори, більш виразно забарвлений центр капелюшка, яскраво-жовті до буруватих лусочки на охристому тлі, жовтувато-охриста ніжка та довші спори.
• Lepiota ochraceosulfurescens — Менш виразний темний диск у центрі капелюшка, запах гуми або розтопленого вершкового масла та жовтий м’якуш біля основи ніжки; деякі автори вважають цю назву синонімом.

Ніколи не покладайся на одну ознаку. Якщо не впевнений — не збирай; покажи гриб кваліфікованому фахівцеві з грибів.

Цікаві факти

• В Україні лепіота щитоподібна поширена переважно в лісових масивах Полісся, Лісостепу та Карпат, де вона найчастіше росте на освітлених галявинах серед моху й хвої.
• В українських лісах цей отруйний гриб часом помилково приймають за молодий гриб-зонтик строкатий через подібну плямисту поверхню шапки.