Agaricus bisporus

Опис

Печериця культивована — це добре відома магазинна печериця: біла або коричнева, з м’ясистим капелюшком діаметром 4–10 см, пластинками, що стають рожевими, а потім темно-коричневими, та чітким кільцем на ніжці. М’якоть біла, щільна, зі слабким запахом, при пошкодженні трохи червоніє.

У дикій природі вона трапляється рідко: росте на багатому ґрунті, компості та гної, на полях, у парках і на компостних купах. Водночас її вирощують у величезних масштабах, а Польща — найбільший виробник печериць у Європі. Збирати дикі екземпляри не рекомендується, бо їх легко переплутати.

Найбільша небезпека — сплутати її з молодими, смертельно отруйними мухоморами, які мають білі пластинки та вольву біля основи ніжки, а також з неїстівною печерицею жовтошкірою, що жовтіє й пахне фенолом. Якщо ви не впевнені щодо виду, не збирайте та не їжте його.

Ознаки для розпізнавання

Шапка

Діаметр 4–10 см (стиглий портобело 10–15 см). У молодому віці напівсферичний, потім розпластаний. Колір білий, сірувато-білий до буруватого; дика форма світло-сіро-бура з широкими плоскими лусочками на блідішому тлі, світліша до краю. Шкірка капелюшка радіально-волокниста до притиснуто-лускатої. Капелюшок товстий і м’ясистий.

Гіменофор (низ шапки)

Пластинки вільні, вузькі, часті; білуваті у молодих плодових тіл, потім рожеві, зрештою темно-коричневі, з білуватим краєм (хейлоцистиди).

Ніжка

Висота 3–8 см, товщина 1–3 см (в описах наводяться різні діапазони); циліндрична, суцільна, біла, іноді луската нижче кільця. Кільце чітене, товсте, вузьке, іноді смугасте з верхнього боку. Вольви біля основи немає.

М’якуш

Біла, щільна, слабко червоніє при пошкодженні (блідо-рожево-червона). Запах слабкий, приємний. Не жовтіє при пошкодженні — пожовтіння та запах фенолу вказують на печерицю жовтошкіру. Не куштуйте дикі екземпляри на смак.

Споровий відбиток і спори

Споровий порошок від коричневого до темно-коричневого. Спори від еліпсоїдних до округлих, гладкі. Розмір близько 4,5–8,5 × 4–7,5 мкм (в описах наводяться різні діапазони). Базидії зазвичай двоспорові (також описані чотириспорові різновиди).

Місця зростання й поширення

Екологія. Наземний сапротроф на багатому ґрунті, компості та гної; рідкісний у дикій природі, на полях, у парках, компостних купах та удобрених місцях, рідко в лісах. Культивується на компості (у Європі переважно на кінському гної).

Поширення. У дикій природі: Північна, Центральна та Південна Америка, Європа, Азія, Австралія та численні острови. У Польщі поширення та частота диких популяцій невідомі (до 2003 року повідомлялося про 5 місцезнаходжень). Культивується у більш ніж 70 країнах. Польща є найбільшим виробником печериць у Європі. Юридично не захищений; входить до списку грибів, дозволених до продажу (пункт 38 Міністерства охорони здоров’я; у каталозі також охоплює A. hortensis).

Плодоношення. З травня по вересень; за деякими описами плодоносить з осені до зими, особливо біля кипарисів. Культивація цілорічна.

З чим можна сплутати?

• Agaricus xanthodermus (печериця жовтошкіра) — Неїстівний, викликає розлад шлунка; пахне фенолом (карболовою кислотою), а м’якоть, особливо біля основи ніжки, при пошкодженні жовтіє.
• Agaricus campestris (печериця звичайна) та Agaricus arvensis (печериця польова) — Печериця культивована має найтовстіший, найбільш м’ясистий капелюшок. Молоді екземпляри можна достовірно розрізнити лише під мікроскопом.
• Amanita virosa та інші смертельно отруйні мухомори (білі парасольки) — Молоді екземпляри можуть виглядати схоже, але мухомори мають вольву біля основи ніжки та чисто-білі пластинки, тоді як печериця має рожеві або коричневі пластинки та коричневий споровий порошок.
• Entoloma sinuatum — Пластинки жовтуваті, стають рожевими; кільця немає.

Ніколи не покладайся на одну ознаку. Якщо не впевнений — не збирай; покажи гриб кваліфікованому фахівцеві з грибів.

Цікаві факти

• В Україні дикоросла печериця двоспорова зустрічається досить рідко, переважно у степовій та лісостеповій зонах на відкритих трав’янистих місцях, вигонах або старих компостних купах.
• У природному середовищі України цей вид часто плутають зі смертельно небезпечною блідою поганкою через наявність білуватого забарвлення та характерного кільця на ніжці.