Agaricus sylvaticus

Опис

Печериця лісова має капелюшок діаметром 3–10 см, від темно-коричневого до охристого кольору, густо вкритий коричневими волокнистими лусочками. Пластинки сірувато-червоні, згодом темно-коричневі, а на білій ніжці висить кільце. Характерною рисою є почервоніння м’якоті на зрізі та ніжки при натисканні.

Вона росте переважно в хвойних і мішаних лісах, найчастіше під ялиною та ялицею, рідше в парках і на луках, часто групами. У Польщі є доволі поширеною.

Її слід відрізняти від печериці жовтошкірої, яка пахне фенолом і жовтіє, а також від молодих мухоморів (вони мають піхву біля основи ніжки та білі пластинки). Якщо ви сумніваєтеся, не збирайте і не їжте її.

Ознаки для розпізнавання

Шапка

Діаметр 3–10 см. Дзвіночкуватий або напівкруглий у молодих екземплярів, потім розпростертий, у старших — плаский. Поверхня суха, від темно-коричневої до охристої, густо вкрита коричнево-коричневими, притиснутими, волокнистими лусочками (в описах також вказується сіро-коричневий колір із широкими лусочками). Світла форма зустрічається рідко.

Гіменофор (низ шапки)

Пластинки густі, вузькі, вільні; сірувато-червоні у молодих екземплярів, темно-коричневі у старших (згідно з деякими описами сірі, потім значно темніші); краї блідіші. Біле мембранне часткове покривало тримається досить довго.

Ніжка

Висота 5–12 см, товщина 1–2 см, біла або бурувата, циліндрична, з потовщенням біля основи, суцільна в молодому віці, пізніше порожниста, легко відокремлюється від капелюшка. Кільце розширене або звисає, розташоване високо на ніжці. При натисканні червоніє, потім буріє.

М’якуш

Біла, при зрізі червоніє. Смак м’який, запах невиразний. Не куштуйте м’якоть диких екземплярів.

Споровий відбиток і спори

Споровий порошок від чорнувато-коричневого до шоколадно-коричневого. Спори яйцеподібні до еліптичних, гладкі; розмір 5,5–6 × 3,5–4 мкм.

Місця зростання й поширення

Екологія. Наземний сапротроф, переважно в хвойних і мішаних лісах, рідко в листяних лісах і чагарниках, іноді на луках і в парках. Найчастіше під ялиною європейською та ялицею білою, також під вільхами та вербами.

Поширення. Північна Америка, Європа, Азія (згідно з деякими описами також Північна Африка). Доволі поширена в Польщі. Не охороняється законом; входить до списку грибів, дозволених до продажу (пункт 39 Міністерства охорони здоров’я, як A. silvaticus). Часто росте групами.

Плодоношення. З початку літа або з вересня по листопад у Європі; дати вказані неоднозначно.

З чим можна сплутати?

• Agaricus xanthodermus (печериця жовтошкіра) — Неїстівна; пахне карболовою кислотою (фенолом), а основа ніжки жовтіє при пошкодженні.
• Agaricus porphyrizon (печериця буро-рожевіюча) — Рідкісна; м’якоть жовтіє при пошкодженні, капелюшок трохи іншого кольору.
• Agaricus phaeolepidotus — Ніжка жовтіє (і рожевіє) при зрізі; капелюшок більш коричневий; запах йоду або чорнила.
• Tricholoma vaccinum (рядовка буро-жовта) — Схожа зверху, але без кільця, а пластинки з віком стають іржаво-коричневими.
• Молоді білопластинчасті мухомори — Мухомори мають піхву та білі пластинки, печериці мають коричневий споровий порошок.

Ніколи не покладайся на одну ознаку. Якщо не впевнений — не збирай; покажи гриб кваліфікованому фахівцеві з грибів.

Цікаві факти

• В Україні цей гриб у народі здавна називають «благушкою», і ця назва найчастіше зустрічається серед мешканців лісистих районів Полісся та Прикарпаття.
• В українських лісах печериця лісова найчастіше трапляється в Поліссі, Лісостепу та Карпатах, де вона оселяється великими групами переважно у хвойних масивах під смереками та соснами.
• Недосвідчені грибники в Україні нерідко плутають цей вид із отруйною печерицею рудіючою, яка замість характерного для лісової печериці почервоніння на зламі швидко набуває яскраво-жовтого забарвлення.