Auricularia auricula-judae

Опис

Auricularia auricula-judae — це желеподібний, коричневий гриб, схожий на вухо чи чашу, зазвичай 2–10 см у поперечнику. Верхній бік матовий, дрібнопухнастий, рудувато-коричневий з фіолетовим відтінком, нижній — гладкіший і світліший, часто з жилками. У вологих умовах він еластичний та напівпрозорий, під час посухи твердне й темніє, але відновлюється після дощу.

Він росте на відмерлих та ослаблених гілках листяних дерев, найчастіше на бузині, протягом усього року, особливо восени, часто пучками. Він поширений у Польщі і не охороняється.

Його відрізняють від Auricularia mesenterica за волохатою зональною верхньою поверхнею останнього. Якщо ви не впевнені щодо виду, не збирайте та не їжте його.

Ознаки для розпізнавання

Шапка

Плодове тіло 2-10 см (у деяких описах до 9 см) у поперечнику та завтовшки до 3 мм, вухоподібне, чашоподібне або бокалоподібне, спочатку бокалоподібне, згодом дископодібне, зігнуте та жилчасто-ребристе; прикріплене боком або дуже короглою ніжкою. Верхня поверхня матова, дрібнозамшева або припорошена (крихітні сірі волоски 100-150 мкм), рудувато-коричнева з фіолетовим відтінком, темніє з віком. У вологу погоду желеподібна та напівпрозора; під час посухи тверда, коркова чи рогоподібна, темна (чорнувато-коричнева до чорнувато-сірої), а після дощу знову стає желеподібною. Трапляються повністю білі форми (колишня A. lactea).

Гіменофор (низ шапки)

Гіменій міститься на нижній поверхні плодового тіла: гладкий або складчастий, рудувато-коричневий до сірувато-коричневого, блискучий, іноді з «жилками»; білуватий від спор у зрілих екземплярів. Пластинок чи трубочок немає.

Ніжка

Ніжки немає або вона дуже коротка; плодові тіло прикріплене боком до субстрату.

М’якуш

Тонка, желеподібно-пружинка, без запаху, м’яка, прісна на смак; тверда й ламка у висушеному вигляді. (Не куштуйте м’якуш непізнаних грибів.)

Споровий відбиток і спори

Сперестил білий, неамілоїдний. Спори веретеноподібно-ковбасоподібні (аланоїдні), розміром 15-23 × 5-7 мкм (описи дають різні діапазони). Він викидає до кількох сотень тисяч спор за годину, навіть після висихання.

Місця зростання й поширення

Екологія. Сапротроф на мертвій деревині або слабкий паразит живої деревини, що викликає білу гниль. Росте на гілках і стовбурах листяних дерев та кущів, найчастіше на бузині, а також на кленах, буках, ясенах, вільхах, бруслині; виключно на хвойних. Зустрічається в лісах, чагарниках, парках, садах та вздовж доріг; поодинці або групами та пучками, особливо за тривалих вологих умов.

Поширення. Раніше вважався космополітичним; після генетичної ревізії — лише Європа (інші види трапляються поза межами Європи; дані різняться). Поширений у Польщі. Юридично не охороняється в Польщі.

Плодоношення. Протягом усього року, найчастіше восени; також у м’які зими, з пізньої весни на пеньках і стовбурах.

З чим можна сплутати?

• Auricularia mesenterica — Верхня поверхня волохата та зонна.
• Auricularia cerrina — Європейський, нещодавно описаний з дуба (Чехія); плодові тіла темно-сірі або майже чорні.
• Auricularia heimuer (Азія), Auricularia angiospermarum (Америка) — Дуже схожі; мікроскопічні відмінності: коротші базидії та спори (11-13 × 4-5 мкм; 13-15 × 4,8-5,5 мкм).

Ніколи не покладайся на одну ознаку. Якщо не впевнений — не збирай; покажи гриб кваліфікованому фахівцеві з грибів.

Цікаві факти

• В Україні цей гриб має поширені народні назви «бузинові вуха» або «деревні вуха», що вказують на його химерну форму та улюблене дерево-господаря — чорну бузину.
• Цей вид широко зустрічається по всій території України, від поліських лісів до міських парків, тому він не має природоохоронного статусу і не внесений до Червоної книги України.
• В українських лісах його нерідко плутають із спорідненою аурикулярією звивистою, яка відрізняється повстисто-волохатою верхньою поверхнею та смугастим забарвленням.