Leccinum versipelle

Опис

Красноголовець жовто-бурий має цеглясто-оранжеву або оранжево-жовту шапинку діаметром 5-15 см, подушкоподібну, злегка опушену, з мембранозними залишками шкірки на краю. Знизу розташовані трубочки, від білуватих до сіруватих. Тонка ніжка біла або світло-сіра, вкрита дрібними чорними лусочками, що є особливістю всього роду підосичників і підберезовиків. При розрізанні м’якуш стає рожево-сіро-фіолетовим, а біля основи ніжки зеленувато-синюватим.

Він росте з червня по жовтень виключно під або біля берез, у лісах і на вересовищах, поодиноко або групами. Він поширений у Польщі.

Його найлегше сплутати з Leccinum aurantiacum, який має яскраву шапинку, бліді, згодом червоно-бурі лусочки та росте під осикою. Все ж збирайте лише ті екземпляри, в яких ви впевнені, що це підберезовик чи підосичник (трубочки, лусочки на ніжці, береза).

Ознаки для розпізнавання

Шапка

Діаметр 5-15 см, подушкоподібно-випуклий, зазвичай опушений і шершавий, повстистий; колір цеглясто-оранжевий або оранжево-жовтий (в описах також від світло-коричневого через жовто-оранжевий та охристий до цеглясто-червоного). На краю мембранозні залишки звисаючої шкірки.

Гіменофор (низ шапки)

Пористий; трубочки довжиною 8-22 мм, білуваті з сіруватим відтінком, від жовтувато-білих до буро-сірих, від пурпурових до сіруватих при пошкодженні. Пори близько 0,5 мм, сіро-білі до сіро-окристих, стають бурими при пошкодженні. Прикріплення до ніжки - немає даних.

Ніжка

Висота 6-15 см, товщина 1-3 см (згідно з деякими описами до 3,5 см), щільна, тонка. Поверхня біла або світло-сіра, вкрита дрібними чорними лусочками, які стають бурими у старших екземплярів (згідно з деякими описами лусочки сіруваті до чорнюватих, рідше білуваті).

М’якуш

Білий до розоватого; при розрізанні він стає рожево-сіро-фіолетовим до сіро-бурого, у нижній частині ніжки зеленувато-синюватим. Смак і запах - немає даних; сирий м’якуш не слід куштувати на смак.

Споровий відбиток і спори

Споровий порошок буруватий (згідно з деякими описами жовто-бурий до оливкового). Спори гладкі, еліптично-веретеноподібні, (9-)11.5-16.5 × 3.5-5 µm (описи наводять різні діапазони).

Місця зростання й поширення

Екологія. Мікоризний гриб (ектомікориза), виключно з березою (Betula), у лісах і на вересовищах, на піщаних, злегка кислих суглинистих ґрунтах. Росте поодиноко або групами.

Поширення. Північна Америка, Європа та Азія; в Європі поширений від Скандинавії до Ісландії. Поширений у Польщі. У червоних списках Німеччини та Нідерландів. Не охороняється законом у Польщі.

Плодоношення. З червня по жовтень; згідно з деякими описами з липня або серпня по листопад.

З чим можна сплутати?

• Leccinum aurantiacum — Лусочки на ніжці спочатку білуваті, потім червоно-бурі, ніколи не чорні; шапинка більш інтенсивно, яскраво-червона; росте під осикою. М’якуш також змінює колір.
• Leccinum vulpinum, Leccinum piceinum — Подібні види; детальні відмінності - немає даних.

Ніколи не покладайся на одну ознаку. Якщо не впевнений — не збирай; покажи гриб кваліфікованому фахівцеві з грибів.

Цікаві факти

• В українській традиції цей гриб часто називають підосиковиком або красноголовцем, хоча насправді він утворює мікоризу виключно з березою, а не з осикою.
• В Україні цей вид найбільш масово зростає у вологих лісах Полісся та Карпатського регіону, зустрічаючись поруч із березовими гаями та на торф’яних галявинах.
• Українські грибники нерідко плутають його зі схожим підосиковиком червоним, проте цей березовий гриб чітко вирізняється виразними темно-сірими або чорнуватими лусочками на ніжці.