Agaricus xanthodermus

Опис

Agaricus xanthodermus (печериця жовтошкіра) схожа на звичайну печерицю: вона має білий, шовковистий капелюшок діаметром 4–12 см, білу, тонку ніжку з бульбоподібною основою та спадалою кільцем. Пластинки спочатку рожеві, потім шоколадно-коричневі. Найважливішою ознакою є інтенсивне хромово-жовте забарвлення після подряпини або розрізання основи ніжки, а також запах карболової кислоти або чорнила, який сильно посилюється під час готування.

Вона росте з травня по жовтень на газонах, у парках, садах, уздовж доріг і в лісах. У Польщі вона досить поширена і іноді є причиною отруєнь, оскільки її легко сплутати з грибами, особливо з печерицею польовою та печерицею звичайною.

Правило розпізнавання за запахом застосовується лише до печериць; багато інших отруйних грибів не можна розрізнити за запахом. Якщо ви не впевнені щодо виду, не збирайте і не їжте його.

Ознаки для розпізнавання

Шапка

Діаметр 4–12 (15) см, опуклий у молодому віці, іноді майже квадратний, потім ущільнений. Колір білий, верх часто блідо-бежевий або блідо-коричневий. Шкірочка шовковиста, суха, гладка, часто тріскається радіально, у старших екземплярів луската. Жовтіє під тиском або при подряпині.

Гіменофор (низ шапки)

Пластинки досить тонкі, вільні; спочатку рожеві або рожевенько-білі, з віком шоколадно-коричневі.

Ніжка

Висота 5–12 см, товщина 1–3 см, біла, тонка, бульбоподібна до основи, іноді всередині порожниста. Кільце висяче, спідницеподібне, з характерним краєм, що йде навколо всієї нижньої сторони. Жовтіє хромово-жовтим кольором під тиском і біля основи.

М’якуш

Біла; при розрізанні, особливо біля основи ніжки, миттєво набуває інтенсивного жовтого (хромово-жовтого) кольору, який згодом блідне до тупого коричневого. Запах фенольний, описується як карболовий або чорнильний, нудотно-солодкий, найсильніший біля основи ніжки і дуже сильно посилюється під час готування. Смак дуже неприємний — його не можна куштувати; не куштуйте м’якоть цього чи будь-якого підозрілого гриба.

Споровий відбиток і спори

Споровий порошок темний, коричневий. Спори еліпсоїдні, гладкі: 5.5–7 × 3–4.5 мкм (в описах наводяться різні діапазони).

Місця зростання й поширення

Екологія. Наземний сапротрофний гриб. Росте в листяних і хвойних лісах, уздовж доріг і в придорожніх чагарниках, у парках, садах, на газонах і луках, іноді більшими групами.

Поширення. Північна, Центральна та Південна Америка, Європа, Західна Азія, Африка (північна та південна), завезений до Австралії; в Європі дуже поширений і широко розповсюджений, у Польщі досить частий. Не охороняється законом у Польщі.

Плодоношення. З травня по жовтень; згідно з деякими описами, переважно восени.

З чим можна сплутати?

• Agaricus arvensis (печериця польова) та Agaricus campestris (печериця звичайна) — Можна розрізнити за запахом (анісово-мигдальний замість карболового); вони жовтіють набагато слабше, не хромово-жовтим кольором і не одразу біля основи ніжки.
• Agaricus bisporus (печериця двоспорова) — Іноді плутають; детальні відмінності: немає даних.
• Agaricus sylvicola (печериця лісова) та Agaricus sylvaticus (печериця блакитніюча) — Також подібні; запах і смак відрізняють печерицю жовтошкіру від інших печериць.
• Agaricus praeclaresquamosus, A. moelleri, A. pilatianus — Споріднені види групи Xanthodermati, які також жовтіють і пахнуть фенолом; Agaricus praeclaresquamosus має темно-сірі лусочки, Agaricus pilatianus не має бульбоподібної ніжки.

Ніколи не покладайся на одну ознаку. Якщо не впевнений — не збирай; покажи гриб кваліфікованому фахівцеві з грибів.

Цікаві факти

• В Україні печериця жовтошкіра поширена майже повсюдно — від поліських лісосмуг і садів Лісостепу до парків у степовій зоні та Криму.
• В українських регіонах цей вид часто називають карболовою печерицею через характерний хімічний запах ліків, який різко вирізняє його з-поміж інших дикорослих печериць.
• Під час «тихого полювання» в українських парках і лісах цей небезпечний вид нерідко помилково плутають із печерицею польовою через разючу зовнішню схожість білих шапинок.