Amanita virosa

Опис

Мухомор білий смердючий — це стрункий, повністю білий гриб із капелюшком діаметром 6–12 см, яйцеподібним у молодому віці, потім конічно-дзвіночковим, часто з бугорком. Він має білі, густі пластинки, спадасте кільце на лускатій ніжці та бульбоподібну основу, занурену в мішкоподібну, рвану вольву. Вольва іноді буває схована в листяному опаді, тому з кожним білопластинчастим грибом необхідно ретельно викопувати основу ніжки.

У Польщі він рідкісний, найчастіше зустрічається в гірських хвойних лісах під ялинами та соснами, рідше під буками. Плодові тіла з’являються наприкінці літа та восени.

Найбільший ризик полягає в тому, щоб переплутати молоді плодові тіла з печерицями. Мухомор весняний та біла форма блідої поганки також плутаються; усі три види є смертельно отруйними. Не збирайте білопластинчасті гриби, якщо ви не впевнені щодо виду, і не кладіть їх у той самий кошик із їстівними грибами. Отруту неможливо видалити на кухні.

Ознаки для розпізнавання

Шапка

Діаметр 6–12 см; яйцеподібний у молодому віці, потім конічно-дзвіночковий, зрештою злегка опуклий, часто з чітким бугорком. Поверхня гладка, суха і шовковиста, липка у вологу погоду; шкірку можна зняти. Колір білий, блідо-жовтий або кремовий зверху; з віком може жовтіти. Іноді з нерегулярними плямами залишків загального покрива, іноді без них.

Гіменофор (низ шапки)

Пластинки білі, густі, вільні (не прирослі до ніжки), краї іноді рвані.

Ніжка

Висота 8–15 см, товщина 1–2 см, циліндрична, звужується догори, з віком стає стрункішою; біла, з великими волокнистими лусками. Кільце спадасте, з борозенками, у старих екземплярів може зникати. Основа бульбоподібна, з чіткою, кошлатою, мішкоподібною вульвою.

М’якуш

Біла, крихка, не змінює кольору при зламі. Запах неприємний, задушливий (іноді порівнюється з редискою); смак описується як м’який — його ніколи не можна випробовувати; не куштуйте м’якуш будь-якого підозрілого гриба. З NaOH м’якуш стає інтенсивно жовтим.

Споровий відбиток і спори

Споровий порошок білий. Спори гладкі, кулясті до майже кулястих, амілоїдні (стають фіолетовими від реактиву Мельцера), 7–10 µm.

Місця зростання й поширення

Екологія. Мікоризний гриб (ектомікоза). Партнери: ялина, сосна, ялиця, бук, каштановий їстівний, а також береза. Описаний переважно з гірських хвойних лісів, рідше з мішаних та листяних лісів; також на болотах.

Поширення. Описаний зі Швеції; відомий з Європи та північної й східної Азії (підтверджено генетично в Китаї, серед інших місць). Повідомлення про його появу в Північній Америці насправді стосуються інших, подібних видів (A. bisporigera, A. ocreata, A. amerivirosa). Рідкісний у Польщі; у Червоному списку рослин і грибів Польщі (2006) має статус V (уразливий). Юридично не захищений. Він також є у списках видів під загрозою в Нідерландах.

Плодоношення. Кінець літа та осінь.

З чим можна сплутати?

• Amanita verna (мухомор весняний) — Дуже схожий, плодоносить навесні та влітку; має чисто білий капелюшок та гладку ніжку. У KOH-тесті A. verna дає жовту реакцію, а A. virosa — помаранчево-жовту. Обидва види смертельно отруйні.
• Amanita phalloides (бліда поганка), біла форма — Біла, альбіносна форма дуже схожа і також смертельно отруйна; розрізнення їх вимагає досвіду та вивчення детальних ознак.
• Agaricus spp. (печериці, особливо молоді) — У дуже молодих печериць пластинки білі, потім стають рожевими та коричневими (шоколадними у старих); мухомор білий смердючий має білі пластинки постійно, білий споровий порошок та вульву біля основи ніжки, чого печериці не мають. Помилка стосується передусім збору незрілих плодових тіл.
• Volvopluteus gloiocephalus (вольваріелла гарна) та інші білі піхвові гриби — Вони мають рожеві пластинки, без кільця та без бульби біля основи ніжки; вони рідко ростуть у лісах.

Ніколи не покладайся на одну ознаку. Якщо не впевнений — не збирай; покажи гриб кваліфікованому фахівцеві з грибів.

Цікаві факти

• В Україні мухомор смердючий трапляється досить рідко, здебільшого у вологих хвойних та мішаних лісах Полісся й Карпат.
• В українській мові назва «смердючий» закріпилася за цим грибом через важкий солодкувато-неприємний запах, який стає особливо відчутним у старих екземплярів.
• В українських лісах цей небезпечний гриб інколи плутають із білими сироїжками або лісовими печерицями, не помічаючи прихованої в моху чи підстилці бульбоподібної піхви.